Крокодил пливе
між нами й небом
кольору окису заліза,
роз’їдає день, розділяє все
на «до і після», «рано й пізно».
Непомітний храм постає з води і крупинок слів.
Непостійний Ра накупався і в горизонт поплив.
Хвилі гладять тих, хто відкинув тінь і закрив сезон.
Замість нас – німих – діти прокричать: «Відчинись, Сезам!»,
море відповість завитком шумів з мушель-приймачів,
що за нами хвіст: ловить на ласо́ час утікачів.
У повільних днях сіють дежавю імпульси систем,
досягає дна й відпускає час старша з двох сестер…
_____________________
Привиди живуть просто
між нами й небом кольору окису заліза,
прагнучи втекти крізь озонові діри в космос.
Може, й втечуть сьогодні чи завтра, рано чи пізно,
щоб випасти в осад на шершавому Місяці,
десь біля Моря Спокою.
©Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873061
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2020
автор: Олена Галунець