Захотілось маминої паски. От ніколи не любив пасок, та і зараз, певне, не люблю. Знаю, що символ, традиція, обряд... Знаю...
Батюшка, мій чотири- чи п'ятиюрідний брат напівжартма називає мене безбожником, його дружина ще "страшніше" - атеїстом. Це через те, що я нечастий гість в храмі. І віра та релігія, Церква для мене - геть різні речі. Ну, в батюшки "така робота", він і не може іншого мені сказати, матушка... Не знаю, може, й справді атеїстом мене вважає, може, "відпрацьовує роль". Але... Не про те...
Маминої паски захотілось, маминої крашанки...
Як же дратувало мене в дитинстві (юності, молодості) на Великдень оте - Синку, з'їж крашаночку, з'їж пасочку, з'їж, синку - це свячене...
Дратувало, бісило, психи викликало, буркотіння якесь.
А зараз хочу маминої паски, хочу маминої крашанки, фарбованої цибулевим лушпинням...
Мама ніколи не визнавала отих "хімічних" барвників і фарбувала завжди лушпинням. Я виріс в селі. Там діти після Пасхи брали до школи крашанки в якості "сніданку-обіду-перекусу". Не знаю, як в містах, бо в місті я жив лише до п'яти років, так сталось. Давали крашанки й мені... Мене прямо аж душили якісь дитячі сльози образи. Ну, от чому у всіх діток такі гарні, яскраві - червоні, сині, голубі, а в мене... якимсь лушпинням фарбовані???
Хочу паски маминої. Отієї, може, неідеальної форми, не за суперрецептом печеної, не так якось глазурованої, не з такою кількістю родзинок і чого там ще... Вона була найкращою, бо - мамина.
Хочу! А - нема... Давно немає мами і немає маминих пасок та крашанок.
Нема... Втратив я те... Ще тоді, в дитинстві-юності-молодості, коли мамине: " Синку, з'їж пасочку..." викликало роздратування.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872704
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2020
автор: Котигорошко