Антарктика (Antarctica, Derek Mahon)

“На  деякий  час,  мабуть,  вийду  надвір...”,-
І  решта  киває,  мов  і  не  чує  надрив
І  величність  у  суті  дивацьких  цих  слів

Він  покине  їх  за  читанням,  й  розпочне  шлях  до  гір
Женучи  дух  і  тіло  у  лихий  сніжний  вир:
Він  ось  нині,  мабуть,  трохи  вийде  надвір...

Вже  намет  десь  далеко  під  коркою  льдів,
Обмороження  біль  вже  ущух,  та  порушився  зір,
Тільки  нутрощі  гонить  величності  вплив

Чи  за  злочин  це  можна  вважати  надмір?
Самозречення  слабших  жорстокий  відбір?
Ні,  ось  нині  він  трохи  вийде  надвір…

Хоч  насправді,  навіки…  Самотній  мов  звір...
Й  лише  гідно  пройти  крізь  фатальний  турнір
Попрощатись  з  Земним  страхам  наперекір

Тихо,  знаючи,  смерть  вже  чека  поготів
“На  деякий  час,  мабуть,  вийду  надвір...”,-
І  величність  бринить  у  ядрі  дивних  слів...

Лоуренс  Оутс  -  під  керівництвом  Роберта  Скотта  в  1911  -  1912  рр  разом  зі  своїми  супутниками  досяг  Південного  полюса  на  35  днів  пізніше  групи  Рауаля  Амундсена.  На  зворотному  шляху  з  полюса  вийшов  з  намету  в  заметіль  і  сорокаградусний  мороз  зі  словами  «Я  вийду  на  повітря  і,  можливо,  трохи  затримаюсь»,  знаючи,  що  його  нездатність  нормально  пересуватися  скорочує  шанси  трьох  його  товаришів  на  порятунок.  Вірш  Дерека  Махуна  Антарктика  (Antarctica,  by  Derek  Mahon)  саме  про  нього.

I  am  just  going  outside  and  may  be  some  time.’
The  others  nod,  pretending  not  to  know.
At  the  heart  of  the  ridiculous,  the  sublime.
He  leaves  them  reading  and  begins  to  climb,
Goading  his  ghost  into  the  howling  snow;
He  is  just  going  outside  and  may  be  some  time.
The  tent  recedes  beneath  its  crust  of  rime
And  frostbite  is  replaced  by  vertigo:
At  the  heart  of  the  ridiculous,  the  sublime.
Need  we  consider  it  some  sort  of  crime,
This  numb  self-sacrifice  of  the  weakest?  No,
He  is  just  going  outside  and  may  be  some  time
In  fact,  for  ever.  Solitary  enzyme,
Though  the  night  yield  no  glimmer  there  will  glow,
At  the  heart  of  the  ridiculous,  the  sublime.
He  takes  leave  of  the  earthly  pantomime
Quietly,  knowing  it  is  time  to  go.
‘I  am  just  going  outside  and  may  be  some  time.’
At  the  heart  of  the  ridiculous,  the  sublime.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872390
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2020
автор: Таня ШерепКо