Той найсмачніший хліб, що випікала ненька…
Напевно кожен в пам’яті ту мить зберіг,
коли до сходу сонця, здосвіта, раненько...
Вона з молитвами місила оберіг.
Всміхалась глиняна у розписах макітра …
Святковий фартух й хустка мамині в квітках…
Ні протягів на кухні, шелесту, ні вітру...
Лиш життєдайна сила неньки у руках.
До блиску обминала...Потім, немов сонце,
Впускала до гарячої утроби в піч.
А світ з цікавістю дивився у віконце...
Бо випікання хліба, то - сакральна річ.
Чекав рушник новий і стіл святої страви…
А хліб в печі все підіймався, оживав…
І не бажав він мати кращої приправи,
Як та, що жар його бурштином поливав...
Блаженний запах ніжно лоскотав у носі…
Той неповторний смак через роки манив…
Я пам’ятаю, як злітались сонні й босі,
туди, де парував струмочками ще дим…
Добром було від нього наше серце сите...
Ні «італійським», ні «французьким» він не був.
Його рецепт: любов і рук тепло, повірте,
Від предків сутності в життя наше прибув.
Л.Таборовець
10.04.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871544
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2020
автор: Любов Таборовець