В черговий раз прийшла весна
І верби розпустили довгі коси.
Два роки майже, як тебе нема,
А у дворі квітує абрикоса.
Дивлюсь на фотографію твою,
Для тебе абрикоса тут цвіте востаннє.
Я хочу, щоб душа твоя була в раю,
За тебе я молюсь увечері і зрання.
Як із живим з твоїм я фото розмовляю
І думаю, що ти мене почув.
Побачити у снах тебе бажаю,
Спасибі, синочку, що ти у мене був.
За тебе рада все віддати
Віталя, синку рідний мій.
Щоб час назад весь відмотати,
Лиш би почути голос твій.
Побачити твоє обличчя,
Ті чорні брови, як шнурки.
Побачити живим, здоровим
Й піти з життя на всі віки.
Тобі залишить щастя й долю,
Здоров’я, радість і життя.
Але повік цьому не бути,
Із тих світів немає вороття.
В моєму серці житимеш ти завжди,
До того часу, як залишу я життя.
І ми тоді зустрінемось з тобою,
В земне життя не буде вороття.
В черговий раз прийде весни краса
І верби знову розпустять довгі коси.
На всій землі буятиме життя,
А у раю цвістимуть абрикоси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871324
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2020
автор: Ганна Темна