Але що то було? Біла магія синьої ночі?
Та, яку ще ніхто не насміливсь позбавити прав?
Хто цю ніжність і вроду, цю істинну звабу жіночу
На шальки терезів проти спраги моєї поклав?
І тоді навпрошки я рвонувся у сіті полону.
Все за мене було – і півтемряви ніжний овал,
Навіть Ваша рука, що на вітрі зуміла схолонуть,
І усі беззмістовні, у сув’язі теплій слова.
Наші янголи, певно, також присягнулися згоді.
Струменіло тепло на стужавілі крила надій…
Подорожні романи, Ви знаєте, нині не в моді.
Та який то роман – лише кола по чистій воді.
І не прагнеться нам ані сповіді, ані спокути,
Ота мить чарівна – уже згадкою за горизонт.
Але чому її все ніяк не вдається забути?
Певно долі дарунки втрачати ніяк не резон…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871280
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2020
автор: Зелений Клин