А ліс без мене жив ці всі роки…
Торкався кронами небесної глибіні,
Скликав пернатих в лоно залюбки,
На землю кидав життєдайні тіні.
Він шепотів мелодію мою,
У небо слав загадку-таємницю.
Уплівши нить смарагдову свою
У вишивану оповідь землиці.
Тонким підсніжником він листя протикав,
Торішню його силу осміявши.
І рястом-килимом весь простір накривав,
Бджолиній пісні сміливо піддавшись.
Він весь дзвенів, гудів і завивав.
Поклавши літні промені на гілля…
Він птахами щасливими співав
І свіжістю радів до божевілля.
Він грибникам годив після дощу,
Бо ж недарма водив їх між дубами.
І дивував усіх він досхочу
Своїми надзвичайними скарбами.
Отак він жив… без мене… стільки літ,
Бо ж якось наші розійшлись дороги…
Моя стихія, молодості світ!
А як же я жила цей час без нього?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871159
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2020
автор: ЮНата