Щось змінилося в нас, щось не так з нами, люди,
Бо Земля чомусь плаче від справ наших всіх
І не в радість їй храми, й величні споруди,
Бо на кожному кроці розпуста і гріх.
Найстрашніше ж, що кажуть, мов - вірую в Бога, -
Та лиш згадують Бога в хвилину тяжку.
І зове їх безчестя й неправди дорога,
І нащадкам готують вже долю гірку.
Десь утратили ми доброту до людини,
Припинили ми радитись з нашим Творцем,
І жорстокість, байдужість створили руїну,
І біда вже літа перед нашим лицем.
Возомнили себе, мов володарі світу,
Що планетою Божою - нам керувать!
Що під силу нам все - де сніги - бути літу!
А річки в інший бік можемо направлять.
Що ліси вправі нищить, тварин убивати,
І сміттям засипати всю Землю святу,
І за шлунок й кишеню свою лише дбати,
І лиш плоті годити всякчас за мету.
А про душу забули... Покайтеся, люди!
У молитві зверніться до світу Творця.
Він і цей гріх пробачить і зможе забути,
Дасть нам шанс, щоб планеті й людині ще бути.
Лиш живи з Ним в єднанні завжди й до кінця!
07.04.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871133
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2020
автор: Валерій