У мозок мій думки впились жалом,
Зайшлося серце болем від розпуки,
Адже скотився не один шолом:
«Допоки, Боже, житимемо в муках?
Чому нема ладу межи людьми?
Хіба ще матері не відтужили?
Від горя від людського світ стомивсь,
Бо землю не одна душа лишила.
Пірнула в дим у чорний синява:
Болять і їй людські в війні утрати.
Героєм хтось посмертно вже ставав,
Боронячи свій край від горе-«брата»!
Не мають спокою розхристані думки:
«Допоки будуть гинуть наші діти?
Війна ж за волю точиться віки!
Коли ж, нарешті, мир настане в світі!»
2.04. 2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870876
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2020
автор: Ганна Верес