Між воєнних трофеїв прадавніх бійців,
шепітких молитов і книжкових полиць
підростали хлоп'ята спокійних часів
у стражданнях від власних пекучих дрібниць.
Хлопчакам завжди тісно
в бутті дітлахів,
Тож ми бились за місце в житті до синців.
Нас матусі картали й латали дірки,
ми ж запоєм ковтали цілющі книжки.
Облипало волосся спітнілі лоби
і щемило в душі від римованих фраз,
І п'янив наші голови дух боротьби.
що з пожовклих сторінок здіймався до нас.
І кусаючи губи, ми прагли збагнуть,
уявити, відчути незнану війну,
непорушність наказу, і сенс рубежів,
шал атаки і брязкіт свячених ножів.
І з минулим звіряючи долю свою,
грали ми у повстанців, борців, вояків,
і на ролі негідників, зрадників, юд
призначали найгірших своїх ворогів.
Ми збирались невпинно крізь бурі пройти,
і кохання єдине повік зберегти.
Не в злобі, а в любові прямуючи в бій,
роль героя завжди залишали собі.
Та дитинство завжди добігає кінця,
і раптово здригнешся від болю навкруг.
Чи розтиснеш байдужі долоні мерця,
меч батьківський приймаючи з теплих ще рук?
Чи готовий вдягти завеликий шолом,
відгукнутись на виклик до битви зі злом?
Зрозуміти, хто ти - боягуз чи борець,
Проти кривди всієї піднявшись на герць.
І коли передсмертно застогне твій друг,
і від першої втрати назчуєш себе,
і коли білий світ почорніє навкруг
через те, що убито його - не тебе,
— ти збагнеш, що побачив, знайшов, і зборов:
вишкир смерті у кожнім з чужих заборол,
Роздивився його і впритул, і в приціл
— а позаду лиш кров, вороння, і мерці.
Якщо м'яса з ножа ти ні раз не вкусив,
і пихате обличчя мов орден носив,
а в двобої за правду повік не ставав -
ти даремно свій вік на землі змарнував.
Якщо путь торував ти батьківським мечем,
Піт і кров проливав ти і сльози ковтав,
якщо в смертнім бою зрозумів суть речей -
значить справжні книжки ти в дитинстві читав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870729
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 04.04.2020
автор: MiShura