До пана, без барабанів стуку,
На скаргу Смерть прийшла.
Поцілувала, як годиться, руку,
Вклонилась чемно й почала:
-Занадто вже роботи, пане, маю,
Бо геть вогнем усе палає.
Подруга безсоромная Війна
Руйнує, нищить, меж не знає.
До вінців крові вже від дна,
Але ні раз не кається вона.
Злякався пан, що ж то було,
Що аж безсмертну привело.
В страху зумів пораду Смерті дати:
-Для цього треба не стріляти!
І знов Смерть до Війни летіла радо,
Тож не вони стріляють «градом»…
Бо пан який, така й порада!
Був пан не вольовий мужик,
А боязливий блазень
І звали його Сцик.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870645
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2020
автор: Ivan Kushnir-Adeline