Серце і Душа

Зустрілися  якось  Душа  із  Серцем...
У  Серці  поселилася  якраз  нова  любов.
Черпало  Серце  щастя  золотим  відерцем
І  мліло  повсякчас,  і  молоділо  знов.
-Як  справи?  -  Серце  Душу  запитало.
-  Живу,  радію,  коли  все  гаразд...
Та  все  ж,  здебільшого,  хорошого  так  мало,
Здригаюся  від  завивань  серен  щораз.
Усі,  хто  йде,  то  кожен  в  мене  влізе,
А  ще  бува,  як  пожалієш,  наплюють,
А  хтось  з  чутками  і  неправдою  замісить,
Побють  словами  й  ноги  обітруть.
А  ні  тобі  теплом  мене  зігріти,
Ні  приласкати  словом,  ні  добром...
Коли  ж  настане  час,  щоб  відлетіти!
Не  можу  я  миритися  зі  злом!
Жаліти  треба  немічних  та  вбогих,
Мирити  нерозумних,  і  миритись  з  цим  
З  неспаведливістю  боротись,  лікувати    кволих
І  не  забути  помолитись,  поміж  тим...
Та  хочу,    Серце,    я  з  тобою  помінятись:
Я  буду  розганяти  в  тілі  теплу  кров,
Ти  ж  будеш  без  надії  сподіватись  
І  захищати  віру,  щастя  і  любов!
-Та  ні!  -  сказало  Серце.  -  Прозаїчно
Ти  думаєш  -  стискатись,  битись...Ще  й  болить!
Ти  будеш  з  вірою  і  щастям  жити  вічно,
А  в  мене  на  любов  всього  лиш  мить...

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870612
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2020
автор: AKM