Раз полем зайчик пробігав,
До лісу мчав щодуху.
За ним – собаки два. «Гав-гав,» -
Луна озвалась глухо.
Старий лисак дививсь на це
Й теж вирішив тікати,
Та захотілось зайця ще
Рудому налякати.
Біжить напереріз йому
Ще й гавкать заходився.
В собак і морди вже в снігу.
Глядь – мчить на них… лисиця.
Такого з ними не було
Іще в житті ніколи:
Летить, ну, просто напролом.
Це що, нові закони?
Собаки розвернулись і…
Назад рвонули разом.
Тікали, навіть, мисливці
Від лисячого «сказу».
Тут заєць сів перепочить,
Оглянув все довкола –
Лисак за усіма біжить,
А ті летять, як коні.
Нарешті наш лисак збагнув,
Що бігти вже не варто,
Й до лісу знову повернув.
Такі бувають жарти!..
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870599
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2020
автор: Ганна Верес