Те солом'яне сонце,
яке ти сховав на горищі торік,
зв'язавши йому в пучечки проміння
думками зимними,
вже сьогодні
котилося небом
і сяяло дзвінко,
а потім скубло траву
на узбіччі шляху самотнього,
зазирало в душі ярів
і про весну мені співало.
Ой, як рясно лилася пісня ота:
на квітучі дерева
й на галявини зелен-чубаті,
на пахучу ріллю
теплим медом...
Ми ішли з сонцем вдвох
через Землю всю...
аж надвечір воно сіло спочити
на пелюстці кульбаби,
а я далі пішла, бо
горище і досі відчинене.
Тож, зачиню...
до зими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870430
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.04.2020
автор: Ірина Кохан