ВІРУЮ

               Молилася  так,  як  напевно  уміла
В  куточку  душі  та  у  затінку  храму.
Знайомі  їй  нотки  усі  з  фіміаму,
 Вдихала  священні  дари  із  кадила.
 Боялась  зробити  там  крок  необачний,
 Дивилась  іконам  у  вічі  несміло,
 Ковтала  свій  біль  і  ще  більше  боліло.
 «Пробачте»,  –  комусь  шепотіла  –  «Пробачте».
 Літали  думки  по-під  куполом  храму,
 Дивилась,  а  бачились  білі  їй  птиці      
                 Складалися  пальці  самі  у  правиці,
 В  ту  мить  вона  чула  величну  «Осанну».
 Сама  ж  відірвалась  від  грішного  світу,
 Коли  запалила  свічу  Херувимська.
 Чола  доторкнулась  рука  материнська,
 Земного  тоді  не  залишилось  й  сліду.
   А  може  такою  їй  бути  офірою:
   Сама  –  безтілесна,  молитва  лиш  з  крилами?..
   До  себе  повернеться  й  вдома  чорнилами
   Напише  курсивом,  великими  «ВІРУЮ!»
 



адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870282
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 01.04.2020
автор: Шостацька Людмила