Вірус в магазині (#Записки_iZ_магазину)

Усім  доброго  часу!  Уже  декілька  місяців  у  моїй  стрічці  новин  є  актуальною  тематика  вірусу  Сovid-19,  більш  відомого  в  народі,  як  коронавірусна  болячка.
Сьогодні  я  нікого  не  лякатиму  стосовно  майбутніх  прогнозів  та  інших  супутніх  речей,  просто  опублікую  тут  допис  із  магазинної  серії  #Записки_iZ_магазину.  Цій  примітці  я  надав  легкого  художнього  забарвлення,  щоб  вам  краще  були  зрозумілими  будні  касира  в  нелегкі  часи.

День  перший.
Близько  обіду  я  отримав  одну  медичну  маску.
На  моє  щире  обурення  відповіли,  що  більше  наразі  не  має.  Одна  маска  на  день  і  крапка.  Нікого  не  цікавило  моє  зауваження,  що  усім  рекомендують  міняти  маски  що  дві  години.  У  випадку  роботи  магазину  з  8:00  до  22:00  масок  мало  би  бути,  як  мінімум  вісім  штук.  У  мене  почалась  здорова  ломка,  як  у  наркома.  Усі  вдають,  що  так  і  має  бути.

День  другий.
Кількість  відвідувачів,  які  жартують  про  гречку,  рис  та  туалетний  папір  збільшується.  Водночас  число  однойменних  товарів  зменшується  в  геометричній  прогресії.
Моя  арифметика  стала  всім  байдужою,  оскільки  немає  сенсу  рахувати  маски,  якщо  можна  рахувати  прибуток.  Працівники  бідкаються  поміж  собою,  але  нічого  не  кажуть  керівництву.
Усі  працюють  в  ранковій  масці  та  стверджують,  що  стає  важко  дихати.  Я  не  виключення.
Відчуваю  гостру  нестачу  кисню  та  зсуваю  маска  на  зябра  й  іду  в  кабінет  директора.
Звернувшись  із  проханням  більшої  кількості  перерв,  я  отримую  відмову.  Відмова  зрештою  надихнула  мене  написати  заяву  на  звільнення.
Дослівна  цитата  (не  вирвана  з  контексту):
-Богдане,  хто  вам  заборонив  виходити  в  межах  своєї  перерви,  коли  вам  захочеться?
-  Звісно  ж  ніхто  не  заборонив,  але  година  перерви  не  гумова.  І  взагалі,  як  можна  працювати  в  одній  масці  стільки  часу?  –  це  всього  лише  мої  нездорові  роздуми,  від  кисневого  голодування,  які  я  не  озвучую,  бо  мозок  дає  збій  і  я  чую  власне  чергове  запитання:
-  У  нас  далі  буде  лише  одна  маска  на  день?
-  Маємо,  що  маємо,  –  відповідає  директорка.
Я  закриваю  двері  та  йду  на  касу.

День  третій.
Керівництво  магазину  згадує  стару  совкову  приказку  про  те,  що  економіка  має  бути  економікою  й  проводить  вимушену  заміну  медичних  масок  на  марлеві.  Відтепер  у  нас  не  одна  маска,  а  цілих  дві.  Все  краще  робітникам.  «Мир,  трут,  май!»  й  інші  гасла  набувають  актуальності.  Я  не  витримую  й  пишу  заяву  на  звільнення.  Для  цікавості  перераховую  марлеві  шари,  їх  там  аж  чотири  з  необхідних  шести.  Працівники  залишають  собі  старі  маски  й  працюють  в  них  далі,  попри  те,  що  ті  вже  добряче  пошарпались.

День  четвертий.
У  магазині  залишається  лише  одна  банка  нормального  антисептика.
Можна  було  б  молитися  на  четвертину  літрової  банки  та  ставити  чергових  ідолів,  та  я  не  з  тих,  хто  величатиме  байдужих  верховних  кумирів,  які  рахують  свій  прибуток.
Можливо  відвідувачі  й  відчувають  себе  в  безпеці  без  знання  цих  трьох  пунктів:
Пункт  1.  Їхній  «Антисептик»  складається  на  90  %  з  води  та  на  10  %  з  антисептика.
Пункт  2.  Миття  поверхонь.  Вода  розбавлена  з  оцтом  50  на  50.
Пункт  3.  Клієнт  завжди  правий,  поки  живий.

День  сьомий
Від  сьогодні  в  нас  одна  пара  рукавичок  на  день.  Потрібно  просити  чергову  пару  рукавичок  у  адміністратора  або  директора,  оскільки  всі  коробки  з  ними  пропали  в  невідомому  напрямку.
Попередню  пошкоджену  пару  потрібно  показати,  щоб  не  подумали,  що  ти  сам  їх  порвав.  Рукавички  тепер  на  вагу  золота.  Цікаво,  чи  прибуток  магазину  власник  рахує  в  рукавичках?

День  восьмий
Нам  запропонувати  працювати  в  пластикових  ковпак  на  голові.  Головна  фішка  –  не  дихати  та  не  говорити.  При  видиху  повітря  ця  конструкція  запотіває.  Якщо  ви  наважитеся  щось  сказати  клієнтові,  зрозумієте,  що  щойно  винайшли  машину  часу  й  ви  перемістилися  в  трубу.  Такі  квантові  стрибки  в  часі  та  просторі  відбувалися  б  завжди,  але  персонал  відмовився  працювати  в  цьому  несертифікованому  виробі.

День  дев’ятий
На  картку  Приватбанку  мені  прийшли  розрахункові  кошти.  Надіюся,  що  я  заберу  всю  свою  зарплату  й  мене  не  кинуть.  Очікувати  від  цього  магазину  можна  багато.  Проте  не  відкриваючи  всі  карти,  я  очікую  на  день  десятий.

З  повагою,  Богдан  Кухта
01.04.2020

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870278
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2020
автор: Kukhta Bohdan