Навшпиньки день зіп’явся і дощем,
Чи мо,’ – із неба сірого сльозами…
Давно веселість змита… Туга й щем,
І чорний дим – фарватер – між гріхами.
Людський ресурс, найкращий, – проти зла –
Всього лиш віра, маски і спецодяг,
Рятують медики крихкі тіла,
Доточує все хвіст короно- потяг.
Важливо в цьому часі непростім
Подумати про душу, Божу силу.
В столітті кожному є свій екстрим…
Не звикли люди до любові, миру.
Колись Господь в порядок дикий світ
Привів, навчив законів і молитви.
Не все дійшло до ще зелених віт,
За панування почалися битви.
Йдуть проти Бога – звивин в них катма,
Століття грішне – лиш Мамона й тіло.
Живе довкілля вбила душ зима,
Клонуються бездушні всатаніло.
Навшпиньки день – молись, Людино, Ти,
Щоб Світло Боже Землю просвітило,
Щоб вибратися світу з темноти,
Розправити майбутнього вітрила.
Живій Душі під силу світ спасти!
30 березня 2020
м. Мадрид
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2020
автор: палома