1.Збились якось лебеді з дороги
Та й забули про перестороги,
Опустились низько над землею,
Бо вважали вже її своєю.
Поспішали птахи до водиці,
Раптом… постріл пролунав з рушниці.
Стрепенулась, падає лебідка,
Зрозуміть не може, горе звідки.
2.Лебідь свої крила підставляє,
Він лебідку цю давно кохає,
Та слабіють швидко її крила,
Ось вона і очі вже закрила.
Впали вони вдвох на чисту воду,
Не продовжать більше свого роду…
І стікала кров на білі крила,
Поки їх обох вода накрила.
3.Не дісталось м’ясо лебедине
Мисливцю: він теж в воді загинув,
Залишив одну свою лебідку,
Сиротами стали його дітки.
Там, де лебідь зник в воді із нею,
Білі-білі зацвіли лілеї.
В лебедів ніколи не стріляйте,
Пісню лебедину не спиняйте!
Ганна Верес (Демиденко)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869916
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2020
автор: Ганна Верес