М'яким оксамитом бутонів
Так з розуму зводила всіх
Не бачачи жодних кордонів,
Та інших у світі утіх.
Та сонце хоча і сідає –
Ніколи воно не сидить.
Воно і ночами блукає,
Чекає на вранішню мить.
Царицю ночей і чаклунку,
Умило в ранковій росі.
І та від його поцілунку
Соромилась як і усі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869401
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2020
автор: Анастасия Яковлева