Мені казали, що я загадкова,
Що наче добра, а потім сувора,
Що погляд такий, мов планує втечу,
І що зазвичай я пливу проти течій.
Мені кричали, що я ніколи
Не зможу почати нового знову,
І те, що я не прошу ні в кого
Підтримки і сил у важку дорогу.
Мене лякали "тобі не личить
триматись так, наче це не калічить"
Що ніби ти не біжиш за часом,
Який малює обличчя старшим.
Мені приписали, що я закрита
І що мій сміх - це реакція скритна
І те, що я вмію відмовляти
На запит виграти, коли треба програти.
Мені казали, а я сперечалась,
Що мати здібності це ще замало,
Що дія важче ранить за слово
Достатньо разу, якщо й випадково.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869238
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.03.2020
автор: Катерина Лубянська