гусячий дощ
рушники полотняні тче
і з даху нишечком плаче
і я плачу –
за усім, що любила,
усім, що втрачене
за тим, що звалося
безкінечна пряма –
а зводить кінці
і змикається в коло:
кожна людина
у світі чужому сама…
що минулося,
не вернеться ніколи…
дощем гусячим виткані
рушники полотняні –
міцні,
як ті, на яких опускають труну,
коли покладають людину
на потрібну
для висходження глибину
наче житню
зерни-ну
13.03.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869080
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2020
автор: Валя Савелюк