Бувало в дитинстві млинці пекла мама,
Ми з братом сиділи, млинці ті чекали...
Вдихали їх запах і слину ковтали,
Як диво земне ми млинці уявляли...
Із дозволу мами їх брали в долоні,
В сметану вмокали, щоб стали холодні...
Їли, потішались, бо ж були голодні...
Їх смак відчуваю я навіть сьогодні...
Давно уже мами і брата немає,
Та я і донині млинці пам"ятаю...
Забути не можу,та й не намагаюсь,
Тим спогадам й нині живу й усміхаюсь...
Для дітей й онуків, млинці випікала,
І вони так само млинці ті чекали,
І їх дочекавшись млинці ті з"їдали,
З сметаною, маслом, і навіть з медами...
І діти, й онуки мої вже дорослі,
Млинці випікаю для них я й сьогодні...
Та вони далеко в містах проживають,
Млинці помагає мій котик з"їдати...
А то ще буває несу до сусідки,
Вона вже старенька, та любить їх їсти...
Отак ми із нею млинці посмакуєм,
Минуле згадаєм, майбутнє плануєм...
Хоч нині і важко старим, як ми жити,
Про це поговорим і легше нам буде...
А ще обговорим те, що розумієм,
Бува посумуєм, а то й пожартуєм...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867464
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.03.2020
автор: геометрія