Розчісує березень ніжно на дереві віти,
в повітрі вже бродять п'янкі аромати весни,
а завтра ромашки мені принесуть мої діти,
мої найрідніші на білому світі... сини.
Я їх побажання без слів у душі відчуваю
і втримаю руку, щоб квіти не стали тремтіть,
а сльози зрадливі у віях своїх заховаю,
лиш тихо промовлю: "Спасибі, мої золоті..."
Я знаю: на світі вже більшого щастя не треба,
ніж бачити поряд оці два надійні крила...
Ще голубом спогад прилине із синього неба
про те, що минуло, мов пам'яті вічна стріла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867262
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2020
автор: меланья