Подумками десь гадаю,
Що коханій заважаю.
Підозрювати її в тім
Змушує рядок причин.
Легко можу наступити
На підлогу щойно миту —
Любу пані зваблюю
Зацідити шваброю.
Витоптую тонкі стежки
На прошаркові води,
Наче єті на снігах,
Забуваючи про страх.
І за посуд непомитий
Ризикую бути битим —
Віником запиленим
Отримаю націлено.
Інколи мої шкарпетки,
Біля ніжок табуретки,
Валяються, зі слів дружини, —
Вибачаюсь на колінах.
Пропускає, наче мух,
Вибачення мимо вух.
Несе доказ на смітник,
Щоб затямив чоловік.
Не люблю складати речі
До сімейних шаф, до речі, —
Прилітає підлий «лящ»
На потилицю, мов грач.
Часто у її душі
Неспокійно ллють дощі,
Як узріє пильне око
У вітальні лежебоку.
Навіть у ясну суботу
Віднайде якусь роботу —
Утікають всі вовки
Із контексту приказки.
Слізно дякую за тебе.
Богу, долі, тещі, небу
Найщиріші шлю вітання.
Справжнє, рідкісне кохання.
© [i]Денис Стаценко
Долучайтеся до мого віршованого
Telegram-блогу — [url="https://t.me/joinchat/AAAAAEZT31kLPB1jx3nJxw"]«Дурлики»[/url][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867243
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 07.03.2020
автор: Денис Стаценко