Осінь 2019р
Золота осінь в свої права вступає поступово… Де не
поглянеш… Це неначе казка. І де бере скільки фарб різноманітних? В якій скрині всі тримає, ця художниця? Хоч сонце світить ясно та з кожним днем все менше дарує тепла. Прохолодні ночі і ранки сповивають дерева, кущі й деякі в суцвітті квіти і різноманітнітрави. По стежці й при дорозі, мережкою спориш в темно зеленому жупані . По – під парканом гордий, високий лопух. Він довго триматиме сухі ріп`яхи, хоча листки, з часом зовсім втратять зелений колір, порудіють й присохнуть. Але засне він тільки на зиму, а навесні, як всі багатолітні трави набравшись сили, від коріння пустить нові листочки. Довго, до морозів, осінь чарує різнокольоровими айстрами й хрезонтемами. Нас тішать материнські оберіги – чорнобривці, нагадують про вишиті рушники, подаровані на щастя. Золотистий колір сонця довго в собі тримають пишні кущі нагідків. Ці квіти втіляють в душі сонячне тепло й світло.Своєю щедрістю тішить осінь. Медово пахне виноград й достиглі рожевощокі груші. І не здивуєшся коли побачиш, як бджоли збирають пахучий солод. Тут й не обійдеться без сердитих ос, не по одинці, а по кілька штук налітають на солодкі груші. Різноманітність яблук тішить очі : стиглі, соковиті, великі, маленькі, смачні, жовті, зелені, червоні, червонобокі. А на городах і в полі поступово збирають останній врожай: баштанні культури, кукурудза, сонях, буряк, соя.
В кожну пору року в лісі казково… Осінь приваблює різноманітністю кольорів : золотисто- жовтий, помаранчевий, червоний, зелений, коричневий. Он ясен молодий, почервонів, мов засоромився. Неподалік берізка, як зажурена дівиця, донизу розпустила віти, вбралася в плямистий сарафан. Поглядає до сонця, їй жовтого кольору непошкодувало та вона, ще очікує від нього тепла. Розправивши гілля - могутні, мовчазні дуби, як охоронці ,в лісі оберігають спокій. А птахи поступово покидають свої гнізда , збираються у зграї і відлітають у вирій. Важка дорога та ми знаємо, що навесні за покликом душі й серця повернутися на рідну землю.
О, дивна осене, люблю твою красу! Та все приборкає різнокольоровий листопад. На пеньках та поблизу них ледь видніються голівки опеньок. А в напівсухій високій траві ховаються старі грузді. Війне вітерець, тихою осінньою музикою, знову закружляє листя й полетить до землі, приховає дари осені. Під ногами зашурхотить листя, налякає пташку. Та сполохано подасть звук й поміж дерев зникне. Вже й кущ шипшини майже зовсім голий, лише причепурився червоними коралами, в кожному з них блиск, як частинка сонця. Деінде по лісі височіють сосни й ялини, намагаються дістатись неба. При збільшенні вологи яснішають, пахнуть зелені голки, після дощу засяють краплинки. Куди не поглянь, скрізь переливається на сонці осінній багрянець. Манить калина й горобина, пречипурились гронами, звеселяють ліс. Всіх птахів запрошують до себе поласувати ягодами.
А пізня осінь… Золото зникає, втрачає осінь яскраві кольори, свою красу.…Частіше пізні світанки у вишневих кольорах.Сама ж панянка буває різна : суха, примхлива, дощова, туманна. Інколи зарано посивіє. А є такі роки, що можна й довго нею любуватись. Прогремлять останні грози, попрощаються з землею. А одну ніч з
них, назвуть солов`їною. Цілу ніч в піднебессі то близько, то далеко спалахує блискавка. На шматки розрізає чорно - сіре небо
й сяйвом раз –у –раз освітить землю. В цю ніч все і вся немов завмирає, чи то від страху , чи прислухається до гуркоту гучної,
барабанної, чи тихої громовиці.
Як відлік часу все коротші дні… Небо бундючиться частіше дощі
маленькі, затяжні. Та цього року осінь занадто скупа на дощі. Частіше густі, сиві тумани. І майже не було злив, щоб напоїти землю, омити її напередодні перших морозів.Лише хвойні дерева радо зустрінуть зиму. А останні, оголені дерева й кущі, задумлено поринуть в довгий сон. В надії побачити яскраві сни про весну.
А я, вкотре погляну до осені й скажу бувай…Але ж ти прийдеш, знаю, іще не раз в в моє життяПрикрасиш землю, пригостиш врожаєм мій рідний край. Твою чарівність, збережу в серці, понесу в майбуття…
ЗИМА
Зима цього року…. Чи й спить земля в глибокому сні, чи й ні, але
напевно все ж дрімає. Неба синь схована за сірими, кучерявими хмарами. Пливуть монотонно, немов сонні. Інколи вітер заграється
з ними, підхопить менші і повільно піднесе вверх, намагається
похилити нижче. Вони понадувають щоки, під дійством вітру розвіюють легенькі, пухкенькі кристалики, сніжинки – балеринки.
Дерева й кущі ніжно вкриють пухкими, білосніжними, мереживними вуалями. А великі хмари, справжні перини, вітер ледь торкнеться їх і вже за мить полетить лебединий пух. А то, зненацька, заряснить тихий дощик, чи затарабанить по землі великими краплинами. З дня у день все менше визирає сонце.
А колись були зими…. Сніжна королева володарювала, розсипала порошу, замітала снігом. Літала віхолою, намітала високі пагорби, що було й не пройдеж, погрузнеш в снігу. І так заіскриться поле, під білосніжним простирадлом, переливається сріблом й золотом.
Що й очам, те сяйво - заважає дивитись. Проникне сонячний промінь поміж хмарин, немов музика заграє, перетин сяючих кольорів поведе у казку. Ранковий сніг блищить, ніби зима жменями насипала блискіток. Легкий морозець скує маленькі крижинки - зірочки вздовж річки, по – під берег. В маленькій річці вода прозора й тиха - тиха, немов приховує в собі якісь скарби. На берегах приляже легка паморозь. А, як мороз зміцніє, річка вкриється кригою, завзяті рибалки полюватимуть на рибу. Чого не скажеш за бистрі ріки, вони лиш притихають і дуже рідко деякі з них замерзають.
На жаль цьогоріч, зима мало подарувала краси, мало втішила нас. Примхлива… Часто гуляла в обіймах з теплим вітром. Чи в приклад взяла собі панянку осінь? Рідко запрошувала до себе мороз і хуртовину. Лише на сході, все ж частіше мороз навідувався, розмальовував шибки на вікнах та всім щипав щічки. Та за всю зиму, ніхто там не побачив снігурів, які раніше часто навідувалися взимку, не потішили, не здивували своєю хитрістю та красою. В зимовому лісі хазяйнують: сойки, ворони, дрозди – омелюхи і інші птахи. А біля своїх осель ми частіше бачимо синичок, горобців та ворон. Ну і звичайно завжди біля нас голуби - птахи миру і добра.
І все ж під Новий рік, зима зробила нам подарунок, майже вся Україна лежала під легеньким пухнастим снігом. Правда, деінде по країні розсипала порошу, а десь розстелила легкі, махрові простирадла. Та в той же час в деяких регіонах йшов рясний дощ і лапатий мокрий сніг. Раніше зима гордилася Водохресними морозами. Цього ж року лише в деяких місцях мороз мав лише мінус п`ять градусів. В більшості ж по території температура мінлива, навідь сягала більше п`яти градусів тепла.
Мабуть десь з п`ятдесят років назад, місяць лютий показував свій характер. Гонористий, гордий, дружив з морозом. Заковував річки, ховав під товсті дзеркала, ще зверху притрушував снігом. Дерева й
кущі, поринали в глибокий сон.Часом від сильного морозу, аж стовбури сивіли. А було - так прикрасить дерева в лебединий пух, що й очей не відведеш, чарувала краса.
Та все ж з роками втратив лютий силу. Чого й не знати, хто в цьому винен. Напевно й ми частково, стоїмо всупереч природі й погоді. Глобальне потепління по всій планеті, дає про себе знати. Викиди газів, забруднення землі сміттям, хімікатами, все на землі залишає свій слід. За кілька днів до Стрітення, врешті зима дала про себе знати. Та й то тільки по деяких областях. Посміла з вітром розгулятись, засипала снігами та в той же час завдала шкоди. Трощила, валила дерева, зривала щити, пообривала лінії електропередач. На саме ж свято - день мінливий. Зустрілись дві сестрички серед поля. Світанок із багрянцем, з вишневим відтінком їх привітав. Та все ж неспромоглося сонце послати промені, свій поцілунок, розсипати золото й тепло до землі. Очі ранку затьмарила сіра пелена. Мабуть весна довгенько намагалася показати свої здібності, на жаль їй це не вдалося. Так і розійшлися, у похмурому дні, із тихим шепотінням вітру, кожна в надії, ще поборотись.Та так не скрізь було по країні. Ще морозець на сході має силу й сніг лежить, хоча й невеликий. Добре, що прикрив тюльпани та підсніжники, ті в надії вже весну зустрічати, випнули листочки - носики. Зима там на троні, зберегла свою красу, в білосніжній вуалі з срібним відтінком потопає земля.
Та все ж в інших регіонах зима поступається. Яскравіше й тепліше, привітніше сонечко. Просинається земля…. Сонячне сяйво зранку припада до землі, пробуджує кущі, силою наповнює бруньки.І в
лісі й деінде розквітають підсніжники, крокуси, пробуджуються
багатолітні трави, ледь - ледь зеленішають листочки барвінку.
В весняному пориві останній день лютого. За вікном плюсова температура. Передав лютий своє кермо березню. Яскраве сонце, примружуючи очі, посміхається до землі, пробуджує все. Ніжністю
і теплом повиває землю, встеляє стежку весняному коханцю.
29.02.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866435
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.02.2020
автор: Ніна Незламна