В БЕЗМЕЖЖЯ ВІЧНОСТИ

Кров  запеклась  на  сірому  камінні,
Нахмурило  Світило  сяйний  лик.
Забрало  небо  душі,  що  нетлінні,
Довкілля  розірвав  прощальний  крик,
Розтанувши  в  зимовому  промінні.

Один  лиш  постріл  і  нема  життя  -
Смертельний  гріх  убивці  проти  Бога.
Не  ставить  на  коліна  каяття,
Не  до  добра  спроваджена  дорога
І  не  дійти  душі  цій  до  пуття.

Смакує  кров  невтішник  безсоромно
В  тих  оргіях  диявольських  корон.
Пливе  нещасний  на  хисткім  поромі,
Де  злу  споруджено  розкішний  трон,
Туди,  де  час  лишається  на  зломі…

Волочить  темінь  в  темряви  пащеку.
До  Світла  світлі  крила  піднесуть
Тих,  що  не  думали  про  небезпеку,
Що  боронили  Край  і  правди  суть.
Птахами  білими  -  у  путь  далеку…

В  безмежжя  Вічности,  Любови  путь.

26  лютого  2020
(с)  Валентина  Гуменюк

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866210
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2020
автор: палома