не воруши осиного гнізда свідомих снів,
важких плодів відлюддя_
завмерла тінь_ як бронзове погруддя_
сліди в пітьму_ небесних сфер хода -
єдиний механізм позбутий хиб_
>
не заривайся, спраглий світла, вглиб_
не озивайся на надії шепіт_
немає глядачів в цьому вертепі,
і шелест крил, і клекіт казанів –
не розрізнити_ скільки не вслухайся_
>
коли хтось вжалить оком – посміхайся_
не заплітай вузлами жмуття слів_
завчасно спалахнувши - спопелів _
зжени з плеча бліду готичну музу,
що прагне випити до краплі кислу кров_
>
серед крихких руїн світобудов,
десь на околицях світів, чужих відроду,
на решетах натхненно носиш воду,
і грієш подихом останній чорний сніг_
і звалюєшся з ніг, зачувши сміх
з кошлатих хмар,
пробитих диким сонцем...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865628
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.02.2020
автор: Ки Ба 1