- Бабусю, повідай чому так буває,
пташина і та на гілляці співає,
у нас, мов королівство холодне й чуже…
Співати розучились, радіти? – Авжеж…
життя, мій розумнику, прісне настало,
коли нема миру – хорошого мало…
Сум у кожній душі… чому тут радіти?
Без рідних залишилися родини, їх
війна забрала... розуміють навіть діти…
- Розкажи, матусю, чому скучно всюди?
Чом не чути сміху, невеселі люди?
У саду калина похилила віти,
тільки лиш радіють дошкільнята-діти?
Адже, так красиво, дивись - встало сонце,
простягає руки, загляда у віконце…
- Соколику-синку, моя ти кровина,
не кожна родина проснулась щаслива…
Там, де сходить сонце, йде війна проклята
знищує красу цю, ще й забрала тата…
Не радіють люди - не всім веселитись,
днині оцій теплій вже не повторитись…
Не кожна матуся тай навчала сина,
що любов і щастя, вірність - це красиво!
Щоби шанувались, не цурались роду,
щоб цвіла калина навіть у негоду…
- Не журись, рідненька! Дай зміцніти крилам!
Буде в нас, матусю, доленька щаслива!
Цвістиме калина… радість витатиме,
бо тільки хто любить, той оберігатиме!
В.Ф.- 02.02.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865580
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 21.02.2020
автор: Веселенька Дачниця