Гаряча кров, як маки,-- на бруківку.
Згубили коні світлих днів підківку.
Злітали в небо душі, мов птахи,
І дим горілих шин святив дахи.
Пливли щодень качата по Тисині,
Минуло вже шість літ, а, наче, нині...
Болить і рветься серце із грудей –
Чимало вже довкіл нових ідей,
Які стирають в порох світлу пам’ять
І душі замуровують у камінь.
Злітаються шуліки – ті, чужі –
Пішли качата знову під ножі...
У небо – черга з чистих душ самотніх,
Поповнюють ряди в Небесній Сотні.
Крильми тримають небо України,
Щоб вільний дух козацький не загинув.
Стискається весь простір до Майдану,
У докорі німім, протистоянні клану…
Не б’ють у дзвони, вивітрився дим,
І що тепер сказати молодим?..
Майдан лишився свідком віковим
І докором світлини лиш на нім.
На них – Герої, всі вони живі
У небі, в душах, в мудрій голові.
Бог кращих забирає попервах,
За ними – слава в справах і словах.
Вони життя віддали в одну мить,
Щоб духу вольному не зникла нить,
Щоб нас не стерли з карти на Землі,
Щоб пам’ятали нинішні малі.
Герої в небі – янголи святі,
І душі їхні – в світлі золотім.
Хистять Країну єдности крилом
У повсякденній боротьбі зі злом.
Як мужні вої – з Господом своїм.
Герої не вмирають! Слава їм!
17 лютого 2020
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865178
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2020
автор: палома