В нічному мерехтінні ясних зір,
Закутанау ковдру із туману,
Чиясь душа, як полохливий звір,
Дивилася на місяць з-за паркану.
Ще спали когути, дрімали у лісах
Малі зайчата і великі звірі…
Чиясь душа, як перелітний птах,
Втомившись, склала крила свої сірі…
Пливла над містом тиша, і дахи
Антенами чіплялися за неї…
Сплела душа зі страхів мотузки
І кинула на коси Лорелеї.
А коли жайвір поле розбудив,
Сховалась ніч у комини на хаті,
Коханням душу ти чиюсь помив,
Моя ж душа лишилася чекати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865078
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2020
автор: Волинянка