Сивіли пороги і трави буяли,
Лелеки на стріху велись...
Коли солов'їная наша лунала
Від Сяну до Дону і скрізь -
Тут воля жила у серцях незборимих,
І сила за правдою йшла.
В молитві й борні розгорталися крила -
Ще рабства не було і тла!
Приходили різні сусіди і гості -
Хто з хлібом, а хто і з мечем.
Проте загартовані душі та кості
В бою не зламати бічем!
Тоді підкупили речами святими,
Не вірячи власним словам.
Бездумно-жорстоких рабів натравили,
Назвавши їх браттями нам.
Посунули Армію, Віру і Мову
Заради кварталу сватів...
По слову тирана сучасних Героїв
Винищують, як ворогів.
І тягнуть у прірву московського "миру"
В підступній манері своїй...
Та кожного віку на лютого звіра
Ми маємо свій Звіробій!
12.02.2020
(ілюстрація з пошуку Google)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864676
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2020
автор: Мантіхора