Літнє сонце щедро обпікало місто. Розпечений асфальт плавився під шинами машин. Як спасіння, розрада, блаженство від спеки – річка. У недільний день, уже зранку, на пляжі, яблуку ніде впасти. На машинах , велосипедах, пішки з дитячими колясками – мешканці міста вирушили на пляж. А там вже: гамір, сміх, веселі компанії, удари міцних молодих рук по м’ячу біля волейбольної сітки, і ще багато чого цікавого. На пляжі , неначе у вулику : сміялось, співалось, плавалось, булькалось , гралось і просто ніжилось на сонці. І кожної хвилини, мов у рукавичку, прибували все нові і нові відпочиваючі, сім’ями, групами , поодинці – вистачало місця для всіх під блакитним теплим літнім небом, в прохолоді зелених лугів біля незвичайно красивої річки на Слобожанщині.
А річка мліла , виходила з берегів, ласкала, холодила , розпечені на сонці, людські тіла, і несла за течією чиїсь надії, спогади, думки, мрії , сподівання… А над всією цією красою плив , настояний на сонці, просочений гарячим літнім вітром, аромат квітучих білих акацій, які розбрелися по берегу річки, і ніжно бриніли білими, в кремових мережках, гронами.
До пляжу, піднімаючи пилюку, під’їхало таксі. Дверцята відчинилися, і на пісок ступила загоріла, витончена, зухвала у своїй непогрішимості – жіноча ніжка. За ніжкою показалася і вся постать в сонячному ореолі, в довгому тоненькому сарафані, в солом’яному брилику. Тонкі, бліді руки граціозно спускалися вздовж тіла. На пляж ступила молода, усміхнена, красива жіноча постать .За нею з машини вибігло хлоп’я, 12-13 років. Потім випливла дама, літами пізньої осінньої пори, в занадто коротенькій суконьці, яка так не пасувала її віку. Останнім вийшов з машини чоловік середньої статури, вже не молодий, в спортивному легкому костюмі , і почав виносити з таксі пожитки : пледи, шезлонги, якісь сумки, сумочки і пакети. А вже потім виніс з машини блискучу гітару і подав її молодій жінці. О, як гітара вписувалася у цю дивовижно красиву, граціозну жіночу постать. Інструмент заговорив у руках жінки високою нотою і стих. Але цього було достатньо щоб людний пляж обернувся і з цікавістю глянув на новоприбулих відпочиваючих. Цікавість була короткою і пляж знову зажив своїм звичним життям.
Молода дама підійшла до берега річки, якось артистично, як буває в театральній постановці, скинула з плеч легенький сарафанчик , який тут же підхопив літній вітерець, і поніс пляжем. Не молодий вже чоловік спритно піднявся і побіг за сукнею, яку відніс вітер далеченько від берега і волочив його по піску. Чоловік наздогнавши сукню, підійшов до берега. А молода красива дама вже ніжилась у хвилях десь на середині річки. Постать цієї красивої жінки на фоні чарівної природи притягали погляди багатьох відпочиваючих чоловічої статі. Та і як можна було бути байдужим до такої витонченої краси. І вийшла вона на берег, неначе новонароджена Венера. Краплинки води стікали по її довгому волоссю , плечам , стегнам , падали на пісок , і радо цілували її ноги. Не звертаючи уваги на чоловіка, який її чекав, красуня понесла своє прекрасне тіло до місця, де стояв шезлонг і упала в нього, підставивши своє тіло під пекуче проміння .
Пройшов деякий час наповнений сонцем, повітрям, водою. Літній ранок плавно перейшов у полудень. Вітерець стишився. Дерева опустили свої листочки. У повітрі стояла спрага – спрага, настояна на ароматі білої акації. І раптом, у спекотні нотки літнього дня вплелася струнами гітара.
Над пляжем розкотився приємний тембр жіночого голосу. «Белой акации гроздя душистые» - співала красуня. Ніхто з відпочиваючих не залишився байдужим до цього прекрасного виконання знайомої російської пісні. Навіть діти, які плескалися у воді - притихли. Музика наповнила відпочиваючих світлими, радісними емоціями і зависла у гронах білої квітучої акації. Почулися оплески. Жінка співала під гітару ще і ще – це був справжній концерт. Подув легкий вітерець, який невідомо звідки, раптово, приніс маленьку хмаринку. Пішов літній сліпий дощ. Він був такий коротенький і такий теплий, що ніхто і не подумав тікати від нього з пляжу. Над річкою перегнула своє коромисло райдуга. Здавалось вона також спустилася з неба, щоб послухати чарівний, м’який, ліричний, приємний жіночий голос і потонути у ньому. Гітара змовкла. ЇЇ повісив на гілку акації, яка стояла поряд уже відомий нам немолодий чоловік – підпочити.
Ароматний запах юшки, що поширився берегом , викликав у відпочиваючих апетит. І тут же повідкривалися сумки, сумочки, пакети, кульочки, радісно зашипіла «газировка». На пляж прийшла обідня пора.
І кожна година цього літнього спекотного дня була різна на вигляд . Але найкрасивішою була, коли день добігав до кінця. Сонце, втомившись, сіло на край берега, а потім червоним зенітом відбилось у передвечірній гладі води. А небо, небо різнобарвне: від жовто-помаранчевого до червоного кольорів. І на фоні цього прекрасного світу стояла молода красива жінка з таким дивовижним голосом, який підкорив сьогодні усіх відпочиваючих на пляжі. ЇЇ легкий сарафанчик, з маленькими синіми квіточками по полю тканини, розвівався під легким вітерцем, оголюючи її струнки, довгі загорілі ноги. У руках вона тримала величезний букет, в якому перемішалися соковиті лугові трави, польові квіти, річкові білі лілії.
Це було як видіння, як прекрасне марево. Вона наче лісова царівна знову здивувала пляж. Але це оціпеніння тривало тільки якусь мить. А потім красуня зробила декілька непевних кроків, спіткнулася, негарно нецензурно вилаялась, і з її букету випала порожня пляшка з-під оковитої і покотилася по нагрітому за день піску через пляж до берега. З крутого берега пляшка помандрувала у річку і її понесли хвилі за течією. Красуня упала на пісок, і якесь незрозуміле белькотання злітало з її губ – словами це назвати було неможливо.
Пристаріла жінка, яка виявилась її матір’ю, хлопчик років 12 -13 і немолодий вже чоловік - вовтузилися біля неї. Під’їхало таксі. Вже немолодий чоловік намагався відірвати жінку від землі. Йому допомагав хлопчик і враз-ураз, схлипуючи просив: « Мамо, заспокойся». Жінка, здавалось, не чула. У повітрі аромат акацій змішався з запахом перегару, і противний жіночий голос затягнув: « Белой акации гроздя душистые». Але прихильників вже не було. Відпочиваючі, відвернувшись , опустили голови. Сором, мов темна хмара, завис над пляжем. Якось все ж вдалося чоловіку і хлопчику втиснути жінку в таксі . Таксі, піднявши стовп пилу, зникло на курній піщаній дорозі.
Зніяковілий вечір опустився на землю. І тільки дятел вистукував по стовбуру акації свою мелодію….. «Тук- тук, тук – тук……»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863872
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2020
автор: Тетяна Акименко