Ви знаєте,я звик,до ледарства,
чекаю,щоб керувало мною,саме життя.
Навіщо думати,впадати в суєту,
якщо,як тріска,по течії,я попливу.
Колись вітрильником в морі,життя я був,
як вітер віє,шторми-я заздалегіть,завжди відчув.
І плив,хоч шторм,хоч хвилі билися,об мене,
а вітра,як не було,веслами я гріб-коли була потреба.
А щось тепер,я втратив дар,що мав,
чекаю,надіюся на когось,хоча ніколи не чекав.
Я нервувався,злився-та завжди,щось робив,
але тепер,до ліні звик і норов мій притих.
Тож,треба все міняти,не можна більше так,
я мушу поміняти щось,бо далі вже ніяк.
Ці - лінь і розпач,геть моє життя змінили,
та чуть людину,в мені самому,не убили.
Тож досить слів,думки старі-тікайте,
на те,що було до тепер,ви не чекайте.
Я поміняюся і буду плисти,проти течії,
та розпрощаюся,я з лінню у своєму житті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863817
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2020
автор: Бабич