Музей під небом – Пирогово,
Зима похмура, сірий день,
Немає снігу, сирість, холод,
Нема людей, нема пісень.
Самотні хати на узгір’ї,
Вітряк в обіймах дрімоти,
Бабусі мерзнуть на подвір’ї,
Під дахом гріються коти.
Трембіта кличе перехожих,
Гражда́ чекає. Там юнак,
Розкаже він о людях гордих,
І як раніше жив козак,
А біля церкви Параскеви
Дідусь у валянках стоїть,
Струни цимбали, металеві,
Бринять мелодії століть.
Він молоточками торкає
Цимбали струни натяжні,
І тихо голосом співає
Старі українськи пісні.
Замащена на ньому шапка,
Жупан сіренький, не новий,
Калоші, зрізані як тапки,
І борода. Якийсь брудний.
-То як же, друже, тебе звати?
І звідки родом? Де живеш?
- Я Мирослав, мій дім – Карпати.
Гарніше місця не знайдеш.
Живу у хаті – в Пирогово,
В Карпатах з мамою я жив,
Вона померла… так раптово…
За нею дуже я тужив…
(-Судячи з стану бороди
Та хата, мабуть, без води,
Такі часи настали, дні,
Музи́ки нині не в ціні.)
Погляньте, люде, в його очі-
Лазурне море, чистота,
Як ніжно струни він лоскоче,
Яка мелодія свята!
То спів Карпатських водоспадів,
Криштальний хор малих джерел,
Яскраве світло зорепадів,
То шепіт лісу та смерек…
Грай, Мирославе! Грай музи́ка!
Гучніше грай! Хай чують всі,
Є моя нація – велика!
А бруд… відстане навесні.
Цимбали, грайте всьому світу,
Лунай мелодія свята,
Ми відриваємось від гніту,
Для нас відчинені врата!
28.01.2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862940
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2020
автор: Одарка з Тавріди