Вирушаю в далеку дорогу…

Вирушаю  в  далеку  дорогу
Я  не  ставлю  собі  за  мету
Відшукати  свою  давню  втрату
Я  лиш  кидаю  все  і  йду…

У  незвіданий  край  неосяжний
Вже  не  вказує  шлях  мій  зоря
А  здавлось  усе  було  справжнє  -
Серця  стук  і  ці  ніжні  слова

Та  кохання  мов  вільная  птиця
Путь  проклала  свій  десь  в  небесах…
Така  прірва  і  відстань  між  нами,
Що  з’явилась  сльоза  на  очах

Ні  !  Я  ноги  зіб’ю  аж  до  крові
Хай  навіки  кривавий  цей  слід
Буде  всім  зрозуміла  дорога
Ця  четверта  дорога  при  ній

Я  ходив  по  дорогах  й  побачив
Що  постійності  в  світі  нема
Сонце  йде  і  інші  вже  схили
Зігріває  ,  а  ці  ,  там  де  я...

Охопила  своїм  ніжним  світом
Молода  і  прекрасна  зоря
Я  тягнуся  до  неї  рукою
Кажу  стиха:  «Сестро,  моя  !

Моя  зоре,  мій  ангел  маленький
Промінь  світла  твого  угорі
Відігрів  моє  серце,  вже  черстве,
як  здавалось  мені,  назавжди…»

Я  б  хотів  бути  зорею  в  небі
І  світити  комусь,  та  мені
вже  призначена  інша  доріжка
Тут  розходяться  наші  шляхи...

Ти  ховаєшся  десь  поміж  хмари
Я  ж  внизу  -  там  де  гомін  доріг
(Таких  різних  ,  як  людськії  долі
Вибрав  стежку  ,  яку  тільки  зміг)

Батько-сонце  і  ти  сестро-зоре
Земле-матінко  ніжна  моя
Будьте  добрі,  з  дороги  не  збитись
Поможіть,  вдень-вночі,  прошу  я

Бо  боюсь,  часом  ноги  підводять
Часом  очі  чи  думка  лиха
Але  ,  ні,  віра  -  ще  одне  сонце
Я  до  неї  прохань  не  звертав

Вирушаю  в  далеку  дорогу
Що  я  ставлю  собі  за  мету  ?
Відшукати  свою  давню  втрату
Я  лиш  кидаю  все  і  йду…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862845
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2020
автор: Ігор Сас