Не юність наша нині з нами,
Весна далеко десь в душі,
А шлях, уквітчаний роками,
Все ближче й ближче до межі…
Над нами рання осінь в силі
І сонце лагідне з небес,
Дає яскраві нам ще хвилі,
Щоб сенс не зник та інтерес.
Аби хотілося радіти
Хвилині кожній у житті
І бачити, як наші діти
Ростуть у щасті й доброті…
Цей швидкоплинний біг у буднях,
Колись був рік неначе два,
Частіше серце билось в грудях,
Я юний був, ти молода.
Ялинки в кадрі, квіти, свято,
П`ятихвилинний ніби фільм,
Було, здається, все й багато,
Солодкі дні і дні, як сіль.
Зима, весна чи осінь з літом,
Все пролетіло наче мить,
Ледь познайомившись з цим світом
У нас частіше щось болить.
Рятує усмішка і віра
У те, що це, ще не кінець,
Щоку ще вкусить зима біла,
І стане внучка під вінець.
Що ми побачимо ще осінь,
Можливо кращу ніж оця
І любуватимуться очі,
Коли розквітне знов весна.
Все буде так, як має бути
І поряд будуть тільки ті,
Кого не в силах ми забути,
З ким нам чудово у житті.
В природі…Люди наче листя,
Хтось над тобою, хтось в ногах,
А когось вітер за обійстя
Давно відніс вже на руках.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862739
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2020
автор: Ярослав Ланьо