Неспокій статичних поверхонь –
Тріщать споконвічні льоди.
Слізьми умивається сонячний берег.
Оголюють ноги мости.
Праліс віддається за безцінь,
в червоних горить ліхтарях.
Дорога в нікуди жадобою в’ється.
Стирає байдужість на прах.
У дранті блакитна планета.
Навіщо кожух в парнику?
Душі благородство – розмінна монета.
Спотворено росту мету.
Солоність поглинула прісне.
Зашерхлі від спраги вуста.
Прогнози рясніють невтішно зловісні.
Вродила діянь марнота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862704
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.01.2020
автор: Серафима Пант