Коли на плечі падає меланхолІя,
Собою накриваючи думки,
Все завмирає, лиш живе надія,
Як злодій, відкриваючи замки.
Самотність плаче, стукаючи в серце,
Мабуть, того воно й болить.
Кричить душа, чи хто їй озоветься?
Якщо душа глуха не знати скільки літ?
Як відчай полонить-туманить розум,
Осліплює, і губляться шляхи,
Подай мені кохання малу дозу,
Допоможи зібрати реп’яхи.
Допоможи мені, не кажучи ні слова,
Побудь зі мною – вже я не одна.
Кому із нас потрібна ця розмова?
Якщо тону, якщо не бачу дна?
Ти просто дихай, поруч, біля мене,
Як рівний, не даруючи жалю.
Життя тече, і день на схід поверне,
А я тебе, як рівного, люблю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862567
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2020
автор: Волинянка