Протестує Душа без любові…

Протестує  Душа  без  любові,
осінь  кроїть  її  на  шматки.
Пеленою  туманною  обвиває,
у  обман  свій  вабить.
Польові  квіти  пов'янули,  поникли.
Ми  до  багряної  пори  ще  не  звикли.
Фарби  осінь  розкидала,
листя  в  них  щедро  спокутувала.
З  трепетом  сердечним  зустрічаю  цю  пору.
Не  хочу,  коханий,  щоб  залишився  мені  тільки  другом.
Усі  думки  про  тебе  -  твоя  заслуга.
Говорить  мені  осінь,  що  ж  рідна,  вже  любові  не  просиш?
Оптимізму  в  тобі,  чи  що  не  залишилося?
Куди  завзятість  минула  помчала?
Відповідала  їй,  серце  стискаючи,
ти  зрозумій  мене  рідна,
руки  опустилися,  як  батоги,
ноги  за  них  не  у  відповіді,
не  несуть  по  слідах
до  млосних  очей,  що  ваблять.
Самотність  -  сльози  тінь,
тягне  у  свій  несамовитий  полон.
Умиваюся  осінньою,  дощовою  сльозою,  благаю  її  -  зупинись.
Дай  хоч  на  мить  озирнутися,
з  єдиними  очима  поглядом  зустрітися.  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2020
автор: Svitlana_Belyakova