А, що людина… тепер море сліз,
Роки минали, працював, як віл,
Колись мав поле і навіть свій віз,
Зібраним хлібом тішився весь рід.
Після війни настрій інакший був,
Нові збудовано підприємства,
Можливо все, це хтось давно забув,
Ішли до розвитку, доброчинства.
Минали дні, клич до комунізму,
Та люд збісивсь, хотів більше мати,
Жадність частіш, вела до цинізму,
Бо забагато навчились красти.
Хтось взяв буряк та то ж кажуть крапля,
Інший везе, додому тонами,
Вже й стали ми, як в болоті цапля,
Хапать підряд, чи то воронами.
На радість є, що погано лежить,
Влада прийшла, врешті маєм волю,
Воно б жить краще, щоб із кожним днем,
Та нам Бог дав, не найкращу долю.
Душа болить і під сердечком щем,
Заводи де? Там лом лежить давно,
Нема, на жаль, фабрик й не сіють льон,
Лише «Рошен», торгівля йде славно.
Володарюють свої барони,
Давно ж війна, стражда Україна,
У найми йдуть, діти до Європи,
Моя земля, нині розкраяна.
Тож хазяйнують, чужі циклопи,
А винен хто, мабуть же самі ми,
Розпочалося з крихт, слізьми скропить,
Зізнатись гордість? Та ні,ну що ви!
Себе покаже хтось в цім спектаклі?
Чи крали всі? Сподіваюсь, що ні,
Бісові душу, не всі продали,
Синів шкода́, все гинуть на війні,
Чи й не дай Бог, всі чесні померли?
Та таїть часточка, світлу мрію,
Владу змінить, прийде мир і щастя,
В серцях несуть, бережуть надію,
Що жити краще, вкраїнцям вдасться!
25.01.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862526
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2020
автор: Ніна Незламна