Пожовклим листям вся земля покрита,
померкло світло і пора платити,
за все, що бу́ло щастям і життям…
І відлітає, як листок опалий,
вздовж сірого асфальту тротуару,
все те, що не вернути з небуття…
Безглуздо жити і не віддавати,
по закутках таїти і ховати
найкращі почуття, душі палке тепло…
Все віддаю, але це зовсім мало...
та хочу я, чого б не вартувало,
надії зберегти тонке стебло…
І віру в те, що не живу даремно,
що не здолає підла сила темна
все, що в житті є світле і святе…
Якщо ж колись зречусь такої віри,
нехай мене у по́лудень цей сірий,
осіннім вітром з цих доріг змете…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862422
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2020
автор: Колосок Олександр