Здається, все оце колись було
Той самий стіл і розчерк на папері
Той самий кут для відступу у двері
Ті самі сни, як запітніле скло
І він спитав: за віщо ти ідеш?
Боги у сні не доведуть провини
Як хочеш, розмочи шматочок глини,
Зліпи, а вже опісля назовеш
А я йому: та все уже зовуть
За віщо є ім'я, коли безтіле?
В те саме місце світу спорожніле
Ті самі діалоги донесуть
Ось сипле сніг і спогадів мука
Ось в коло скута лінія чорнильна
Ось у дверях застигла постать пильна
А ось мій сон веде твоя рука
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862179
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2020
автор: