Ремонтую крила

Я  такого  ще  ніколи  не  робила,
Я  іще  не  підганяла  власний  час,
Кожен  день  я  ремонтую  свої  крила
І  поповнюю  в  дорогу  свій  запас.
Налаштовую  в  душі  своїй  частоти
І  обійми  нагріваю  від  вогню,
Що  запалений  від  вічної  турботи
За  батьків  моїх,  яких  я  так  люблю.
До  яких  я  так  давно  вже  не  літала,
За  яких  моя  душа  щодня  болить,
За  яких  я  кожну  ніч  Отця  благала,
За  яких  Отця  благаю  кожну  мить.
Я  так  хочу  загорнути  їх  у  крила,
Помовчати  серед  білих  стін,  німих
Про  любов  свою,  і  як  до  них  летіла,
Щоб  тепер  не  залишати  їх  самих.
Помовчати  про  життя,  як  сумувала,
Як  цей  смуток  став  мені  вже  до  лиця,
Як  молилася  -  і  зустріч  ця  настала,
З  допомогою  небесного  Творця.
Як  із  темряви  хтось  вивів  на  дорогу,
Як  звільнив  від  роз'їдаючих  думок,
Просто  стер,  неначе  гумкою,  тривогу,
Як  від  легкості  злетіла  до  зірок.
Помовчати  про  усе,  що  є  на  світі,
Про  світанки,  про  планети,  про  людей,
Постелити  їм  під  ноги  килим  з  квітів,
Пригорнути  їх  міцніше  до  грудей.  
Ну  а  поки  ремонтую  свої  крила
І  поповнюю  в  дорогу  свій  запас,
І,  на  жаль,  звичайно,  як  би  не  хотіла  -
Я  не  в  силах  підігнати  власний  час...
***

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862066
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2020
автор: Sukhovilova