Кажуть-брехня майбутнього немає,
дивлюсь,на світ,та сумніви я маю.
Колись політик,давно сказав,такі слова-
правда,ще не взується,поки весь світ, обійде брехня.
І це,є правда і ми,це знаємо усі,
але,ми з неї маєм хист-ми служимо брехні.
Навіть тоді,коли говорю або кричу,
я не сприймаю- чуєте,я не люблю брехню.
А ви попробуйте,хоч день,всім правду говорить,
на вас з "коса" будуть,рідні й близькі,навіть глядіть.
Ось так,брехню ми стали,всю сприймати-
що почали у неї вірити й дітей привчати.
Жахливо,це усе,що написав у вірші,
але оглянімося-послухаймо життя усі.
Що коїться,не знаємо ніхто-ні ти,ні я,
але ми всі,вважаємо себе,володарем життя.
І це стосується,любого напрямку в житті,
хотіли правди - служачи брехні.
Буває так,минуле своє виправляєм-
ну ми,не брешемо,ми просто прикрашаєм.
Важкий цей вірш,бо б'є у саму душу,
не знаю,чи надрукую,я його-та написати мушу.
Бо ця брехня й блюзнірство,тягне на дно,
й повірте-в цей раз,я не брешу і мені не все одно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862013
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2020
автор: Бабич