Самозбереження інстинкт
Згубили в часі українці,
Коли в кремлівський лабіринт
Нас затягнули всіх ординці.
Десь пряником, десь батогом,
А десь розпеченим залізом,
Когось купили, десь хрестом,
А хтось і сам зібрав валізи…
Впродовж віків вони щодня
Нам стерти пам'ять намагались.
І ось ординці вже рідня,
Вже навіть з нами побратались!
За це братерство кров’ю нам
Ще довго харкати прийдеться,
Найкращим гинути синам,
І море крові ще проллється!
Створили пекло на землі,
Це звірина в людській подобі.
У їхнім капищі, в Кремлі,
Плодилась нечисть в дикій злобі.
Сховати щоб звірину суть
Рішили перейменуватись…,
У нас історію вкрадуть…
І стануть мокші Русю зватись.
Це не змінило суть орди,
Тож я питаю в українців, -
Якої треба ще біди,
Щоб ви збагнули, - хто ординці?!
Це не рідня і не брати!
Ніколи ними нам не були!
Це наші вороги, кати,
Які нас нищили і гнули.
Із мапи світу стерти нас
Вони сьогодні хочуть знову.
Щоб українства дух погас,
Щоб ми забули рідну мову.
Забули звірства і страхи,
Концтабори, голодомори,
Коли в житті були жахи,
Що навіть смерть не була горем.
Не забувай! Пролита кров
До бою кличе і відплати.
Лиш той, хто страх вже поборов,
За волю буде воювати.
І Україні перемога
Потрібна, а не твоя смерть!
Тож ворогам вкажи дорогу,
Хай щезнуть в пеклі шкереберть.
19. 01. 2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861891
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.01.2020
автор: Мирослав Вересюк