Бачите, не знаю як ви, а я дуже небайдужий як до запаху, так і до кольору цієї чудодієвої рослини.
Навкруг хати, де пройшло моє дитинство і юність, зростав синій бузок, посаджений Матусею. Напевно тому кожен новий рік, в силу такого неповторного запаху, асоціювався з її весняним відродженням – цими пишними запашними гронами.
Здавалося настає чергове переродження всього навколишнього простору від цих всеперемагаючих, розповсюджуючих по окрузі життєстверджуючих запахів.
Церемонія перетворення в стан радісної піднесеності панувала не так довго, як хотілося, але можливо тому і стверджувалась якоюсь віхою відліку.
Напевно з тих самих пір я свої шкільні роки знаменував, як "...десять синіх бузків..." Вони пробігли так швидко, яскраво і сонячно..., як один день...
У ті часи – п'ятидесятих років двадцятого століття, книга дійсно була першим джерелом знань. В той час в шкільну і сільську бібліотеки надходили книги класиків російської, української та зарубіжної перевідної літератури різних жанрів і напрямків, що друкувалися великими тиражами. Телебачення було ще в дивину і читанню не заважало.
Віра, духовність звичайно ж цікавила в конкретному прикладному, чи що, значенні в більш старших класах, але це поняття в шкільній освіті частіше зводилося до патріотизму, любові до Батьківщини, до Природи.
Навіть від церкви залишилися, до того ж на фоні зруйнованої німцями середньої школи, тільки окремі осередки (далеко не храми), особливо по селах – так, пристосовані приміщення з подобою іконостасу і окремих збережених образів.
А щоб знайти, наприклад, такий твір-одкровення, як "Сповідь" Льва Миколайовича Толстого, було просто немислимо. Біблія – також велика рідкість, та й не без певного страху могла перебувати рідко в якій хаті.
Навіть книгу про житіє Сергія Радонезького спромоглися надрукувати для загалу аж в 1991р.
П'ятидесятники мало не напівлегально збиралися на свої засідання.
А такі думки і вислови, як: "Трояка за своєю природою буває природжена віра тих, що прийшли на Землю: чиста, пристрасна і темна. Людина відповідає своїй вірі: яка його віра, такий він сам. Чисті поклоняються Богам; пристрасні – гномам; інші, темний люд поклоняються привидам і сонму духів природи " вже вважалися кра-мольними.
Але людину мислячу завжди цікавила її сутність – хто вона, звідки, мета її появи на землі, як і сенс її життя?
Звичайно середина життя людини, як правило, настільки занурює в суєту, що їй просто ніколи займатися цими животрепетними питаннями, бо настає період самій займатися добуванням хліба насущного для себе й родини.
Однак бузковий фон завжди супроводжує її, а якщо питання було поставлено – вона обов'язково повернеться до нього і ВІДПОВІДЬ буде рано чи пізно знайдено. І Світло засяє на її шляху.
Бо реліктовий бузковий фон, що не покидає, зокрема мене все свідоме життя – хоч і хрещеного, але атеїста до п'ятдесяти чотирьох років, все ж привів до Віри.
14.01.2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861871
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 19.01.2020
автор: Променистий менестрель