На світі живе людина,
А в серці у неї надія.
Надія на те що буде,
На те що життя не згубе.
Що сором не прийде до хати
Й не буде вона його знати.
Аби і батьки, і діти,
Пишалися -так треба жити!
А може людина,
Й помилку зробити
Та в серці надію вбити.
Бо печаль захопила ті дні,
Які в мрії у неї жили.
І далі не знавши, що буде,
На помилки скоріш ступе.
Що потім польються сльози,
Через які, нажаль,
Помітно лише цю печаль.
Та знати, треба одне -
«Бог не покине тебе!»,
І пам'ятаючи це, згадати
Колишню надію, побудувати мрію.
Витерти сльози свої.
Та зрозуміти - «мої!»,
Усі були дні мої,
Всі помилки свої!
Кожен той день - це урок!
На правильно зроблений крок.
Щоб у майбутньому мати,
Бажання душі співати!
Як тільки це зрозуміє,
Радість у домі зустріне.
Яка не покине вже, а допоможе лише!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861759
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2020
автор: Марія Тутова