Закриєш очі — темнота,
а в ній знайомий голос чутно.
Когось нагадує він смутно,
лиш модуляція не та.
Той, хто висловлює думки,
наполягає щоб одразу
зі слів складались цілі фрази,
а з них — складалися рядки.
Щоб зберегти небес блакить,
жертовність справжнього кохання,
і зустріч сонця на світанні —
народження чарівну мить,
і всю безмежність самоти,
всі спогади — перлини часу...
Чи стане хисту ці прикраси
в намисто долі заплести?
Чи зможу, як настане строк
прийняти все і відпустити,
і за минулим не тужити,
зробивши свій останній крок?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861748
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2020
автор: Сергій Вітер