Ясніють зорі, то чиїсь долі,
У піднебессі немов в полі,
Одні яскраві, веселіші,
А інші тихі, ледь темніші.
Радо стрічають надвечір`я,
Народ зібрав їх у сузір’я,
Подібні колу, чи як стежка,
Схожі намисту, як мережка.
Такі і долі, у всіх різні,
В одних проблеми величезні,
Все душу рвуть, думки огидні,
Нема роботи, весь вік злидні.
Інші живуть та все жирують,
Страждань катма, все бенкетують,
Грошей накрали, бо при владі,
Підносять дулі всій громаді.
Зорі яснІ… на видноколі,
Я зупиню, думки поволі,
Так, щоб всі, хочеться – щасливі,
Дружно жили, в мирі, багатстві!
Вже нічка, сяють, берегині,
Не дам скотитись, я сльозині,
Хоч, як душа, болить, страждає,
Та моя зіронька, все знає.
Й собі зізнаюсь - іспит в житті,
Що проживаю на чужині,
Маю змиритись, така доля,
Знаю на все, є Божа воля.
Не дорікну, я їй, що ви, ні,
Шкода́, буваю, рідко в рідні,
Давно змирилась… просто живу,
Земна дорога…. свій хрест несу.
17.01.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861617
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2020
автор: Ніна Незламна