Я пишу вірші, видершись на хмари,
Бо знаєш краще пишеться здаля...
З благословення Божого чи кари,
Та день поволі рухає знуля.
Я пишу вірші... Поміж тихих вулиць,
Вдивляюсь пильно, бродить чорний пес.
Спросоння місто трохи потягнулось,
Кудлатий ж марить кісткою з небес.
Я пишу вірші... Чую пообіді,
Біля підїзду, з двору шум і гам...
Сварились чемні, мирливі сусіди,
А хтось їх постив нишком в інстаграм.
Я пишу вірші... Місто закипіло,
Кільцем надвечір кинувши маршрут,
В турботах сонце трохи згодом сіло...
А я пишу... Так зручно мені тут...
Я пишу вірші... Ліхтарем смартфону
Собі свічу... І знову дивний пес...
(- Вже злазь, кумедна, хмари не вагони...
Хоча й бредуть по коліях небес.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860610
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2020
автор: Людмила Мартиненко